Incredible India!

Для початку прошу не плутати гейш з рікшами, то дві зовсім інші професії! J

Я вже цілий день в Індії і назбиралось досить вражень. «Враження» почались ще з літака. Для початку скажу, що це був мій перший в житті політ. Щоб надалі вам було все зрозуміло, літала я авіалініями Аirarabia. Добирання, реєстрації, всякі контролі- то все фігня. Перший памперс мені знадобився, коли літак був повністю укомплектований і почав рух до злітної полоси. З динаміків загробним голосом почало доноситись: «Аллах Акбар, Аллах Акбар, Аллах Акбар». Але потім до мене дійшло, що своїх вони підривати не будуть.

Політ пройшов нормально, виявляється літати зовсім не страшно. Була одна турбулентна зона, в порівнянні з їздою по Бельведерській, то нас зовсім не трясло, а приємно заколисувало. Так смачно я ще в дорозі не спала.

Про пересадку ніц писати не буду, оскільки ніц цікавого не було, окрім того, як незнайома тьотя в паранжі купила збідованій дитині (тобто мені) воду.

Самі перші хвилини в індії мені дужжже сподобались. Мене прям з трапу літака зустріли, позачергово забрали мій багаж, в митній зоні мене перевели в коридор для віп персон. Весь цей час я не розуміла що зі мною коїться і чого зі мною так панькаються, поки дядя не зізнався, що тато Аліші ( дівчинка з Індії яка була на стажуванні в Франику) його бос і попросив тако мене зустріти і особисто здати таксисту в руки. Так що тут я памперси зекономила.

Живу в хаті зі стажерами, стажери тут міняються так швидко, що я не встигаю запам’ятовувати їх імена. Умови хороші, поки що не жаліюсь.

Саме страшне, що я поки що виділа в Індії це дороги і поведінка водіїв на дорозі. Тут правила не писані, але всі на перехрестях бібікають і возмущаються, так що говорити на вулиці неможливо.

І останнє, що страпилось приємного, Ашиш ( хлопець-індус,що був на стажуванні у фРАНИКУ) живе в двох домах від хати стажерів. Соня пригощав мене манго… ммм яка то смакота.